Шевченківський вірш — форми ритмічної організації укр. вірша, розроблені Т. Г. Шевченком на
основі нар. пісенної традиції і силабо-тонічного віршування. Під Ш. в.
звичайно розуміють най-пошир. розмір поезії Шевченка — 14-складовий
вірш, який походить від народнопісенного силабічного 14-складника (4 + 4
+ 6), що його часто називають коломийковим віршем. 14-складовий рядок у
Шевченка завжди поділяється на два рядки — по 8 та 6 складів, тим самим
дворядкова строфа набуває вигляду чотиривірша. 6-складові рядки
пов'язує жіноча рима. Напр.: "Тече вода в синє море,/// Та не витікає;
// Шука козак свою долю, // А долі немає". Кількість гол. наголосів у
14-складовому вірші вирівнена — по 4, останній, четвертий, завжди падає
на 13-й склад. Часто зустрічається у Шевченка ще й 11 — 12-складник,
який становить чотиривірш з чергуванням чоловічих і жіночих закінчень,
перехресно римованих, при постійній цезурі після 6-го складу (напр.,
вступ до поеми "Гайдамаки"). Велике місце у творчості поета посідає
також чотиристопний ямб, позначений яскравою ритмічною своєрідністю.
|