— форми ритмічної організації укр. вірша, розроблені Т. Г. Шевченком на основі нар. пісенної традиції і силабо-тонічного віршування. Під Ш. в. звичайно розуміють най-пошир. розмір поезії Шевченка — 14-складовий вірш, який походить від народнопісенного силабічного 14-складника (4 + 4 + 6), що його часто називають коломийковим віршем. 14-складовий рядок у Шевченка завжди поділяється на два рядки — по 8 та 6 складів, тим самим дворядкова строфа набуває вигляду чотиривірша. 6-складові рядки пов'язує жіноча рима. Напр.: "Тече вода в синє море,/// Та не витікає; // Шука козак свою долю, // А долі немає". Кількість гол. наголосів у 14-складовому вірші вирівнена — по 4, останній, четвертий, завжди падає на 13-й склад. Часто зустрічається у Шевченка ще й 11 — 12-складник, який становить чотиривірш з чергуванням чоловічих і жіночих закінчень, перехресно римованих, при постійній цезурі після 6-го складу (напр., вступ до поеми "Гайдамаки"). Велике місце у творчості поета посідає також чотиристопний ямб, позначений яскравою ритмічною своєрідністю.