ІІ місце. Література 80-х: Культурологічна тематика й літературно-мистецькі алюзії, широкі асоціативні заглиблення, сприйняття культури як факту життя(Сітало Вікторія Євгенівна, ЗЗСО № 75)

 — напрям в літературі та мистецтві другої половини XVIII ст., що утверджує чуттєвість в художній творчості на противагу раціоналізму, класицизму та культу розуму епохи Просвітництва. Сентименталізм дістав свою назву за твором англійського письменника Л.Стерна «Сентиментальна подорож...» (1768). Сентиментальна література звертається до почуття, її героєм є переважно незіпсована цивілізацією проста людина, що здатна до тонких чуттєвих переживань; її основна риса - зображення внутрішнього духовного світу людини з розкриттям його почуттів (смуток, радість, гнів... тощо) з метою викликати належну реакцію. До кращих зразків літератури сентименталізму належать твори С. Річардсона, Т. Грея, Ж.-Ж- Руссо, Й. В. Гете. В українській літературі деякі впливи й елементи сентименталізму наявні у п'єсах І. Котляревського, в байках Є. Гребінки, в повістях і оповіданнях Г. Квітки-Основ'яненка.

- предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Символ заключає в собі переносне значення, цим він близький до метафори. Проте метафора – більш явне уподіблення одного предмета чи явища іншому, символ значно складніший за своєю структурою і смислом, його неможливо розкрити до кінця. Символ заключає у собі якусь таємницю, натяк, який дозволяє тільки здогадуватися, про що хотів сказати митець. Тлумачення символа можливе не стільки розумом, скільки інтуїцією і почуттями. Символічні образи мають свої особливості, у них двопланова будова. На першому плані – означене явище і реальні деталі, на другому (прихованому) плані – внутрішній світ ліричного героя, його видіння, спомини, народжені його уявою картини.

 - напрям у європейському мистецтві й літературі останньої третини XIX - початку XX ст., що виник у Франції. Основоположниками його були П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме, своїм предтечею вони вважали Ш.Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі. У символізмі конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Завдання митця — угадати, відчути, побачити зв’язки між предметами та явищами, «розплутати» їх, показати таємничу залежність усього на світі. Інформаційно-розповідна функція мови у віршах символістів поступається місцем функції сугестивній (навіювальній).  Символістам особливо близькі духовні сфери, до проникнення в які вони прагнуть. Визначальні риси символізму: войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого; спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі». Найвідоміші символісти: у Франції — Ш.Бодлер, С.Малларме, П.Верлен, А.Рембо, Лотреамон та ін.; в Бельгії — М.Метерлінк, Е.Верхарн; в Австрії и Германії — Р.М.Рильке, Г.фон Гофмансталь; в Норвегії — Г.Ібсен; в Росії— В.Брюсов, О.Блок, Ф.Сологуб, А.Бєлий, К.Бальмонт, В.Іванов, З.Гіппіус, Д.Мережковський, М.Волошин і ін.; в Україні — О.Кобилянська, Л.Українка, М. Вороний; елементи і впливи символізму помітні у творчості Г.Чупринки, О.Олеся, поетів галицької «Молодої Музи» та ін.