- напрям у європейському мистецтві й літературі останньої третини XIX - початку XX ст., що виник у Франції. Основоположниками його були П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме, своїм предтечею вони вважали Ш.Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі. У символізмі конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Завдання митця — угадати, відчути, побачити зв’язки між предметами та явищами, «розплутати» їх, показати таємничу залежність усього на світі. Інформаційно-розповідна функція мови у віршах символістів поступається місцем функції сугестивній (навіювальній).  Символістам особливо близькі духовні сфери, до проникнення в які вони прагнуть. Визначальні риси символізму: войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого; спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі». Найвідоміші символісти: у Франції — Ш.Бодлер, С.Малларме, П.Верлен, А.Рембо, Лотреамон та ін.; в Бельгії — М.Метерлінк, Е.Верхарн; в Австрії и Германії — Р.М.Рильке, Г.фон Гофмансталь; в Норвегії — Г.Ібсен; в Росії— В.Брюсов, О.Блок, Ф.Сологуб, А.Бєлий, К.Бальмонт, В.Іванов, З.Гіппіус, Д.Мережковський, М.Волошин і ін.; в Україні — О.Кобилянська, Л.Українка, М. Вороний; елементи і впливи символізму помітні у творчості Г.Чупринки, О.Олеся, поетів галицької «Молодої Музи» та ін.