Біографія І. Карпенка-Карого

Творчість І. Карпенка – Карого «наповнює нас почуттям подиву для його таланту...

І. Франко

А зараз ти познайомишся із видатним драматургом, актором, режисером, громадським і культурним діячем Іваном Тобілевичем, який відомий в історії української драматургії під псевдонімом Іван Карпенко-Карий. «Чому саме такий псевдонім обрав собі письменник», - мабуть, подумав ти. Так от: саме Карпом звали його батька, а от уже прізвище Карий носив улюблений персонаж драматурга із п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гнат Карий.

Саме Іван Карпенко-Карий став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця.

І. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.

Мати драматурга була кріпачкою-покоївкою в панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив із кріпацтва. Її дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті ‒ ціла плеяда корифеїв українського театру.

Початкової грамоти І. Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту у Бобринецькому повітовому училищі. Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він трьохкласне училище в числі найкращих учнів, за що йому дали в нагороду «Собрание литературных статей Н. И. Пирогова» (Одеса, 1858) з написом: «Дана от бобринецкого уездного училища ученику 3-го класса Ивану Тобилевичу за успехи в науках и благонравие на публичном акте 21-го июня 1859-го года». Іван Тобілевич далі вчитися не зміг, бо не було в батьків для цього коштів.

Хлопець навчався в Бобринецькому повітовому училищі, потім 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше став канцеляристом міської управи.

Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром утік додому, пройшовши пішки 50 верст. Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно й приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану й не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс. Влада вважала Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава Тобілевича, а Україна придбала драматурга Карпенка-Карого.

Як письменник, Карпенко-Карий дебютував у 1883 р., коли в першому номері журналу «Рада» була надрукована його повість «Новобранець». Проте надалі митець спеціалізувався в драматургії.

Ні родинне життя, ні громадські справи, ні обов’язки служби ніколи не відривали серця й уваги Карпенка-Карого від театру. Український театр був його другою рідною хатою, бажаним місцем відпочинку та радості. «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене», ‒ так говорив драматург.

Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький учив Тобілевича грати на скрипці. Коли 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а останній ‒ у п'єсах Тобілевича.

Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Карпович грав Назара, його друга дружина Софія ‒ Галю. На честь великого поета своїм дітям він дав імена героїв п'єси ‒ Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною ‒ іменем героїні з поеми «Невольник».

Карпенко-Карий сідав писати п'єсу, тільки повністю «виносивши» її в голові. Але коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав «запоєм», не помічаючи нічого навколо.

У 1870 році Іван одружився з дворянкою Надією Тарковською. У передмісті Єлисаветграда подружжя придбало садибу. Саме тут народилися діти. На гроші з посагу дружини Тобілевич заснував хутір: збудував велику хату, стайню, різні господарські приміщення. На жаль, не судилося долею довге життя дружині: вона передчасно померла від сухот, а згодом родина зазнала й другого удару – померла найстарша дочка Галя. На честь своєї дружини Іван Карпович назвав цей хутір Надія. У наші дні це відомий історико-культурний заповідник і мальовниче, казкове місце.

Смертельна хвороба передчасно звела Івана Тобілевича в могилу. Помер він 15 вересня 1907 р. у Берліні, згодом тіло великого драматурга було перевезено до України та поховано на кладовищі поблизу рідного хутора на Кіровоградщині. Драматург залишив нам твори, що продовжують жити й після смерті автора. Із них наступні покоління складають уявлення про письменника, його думки, силу таланту, визначають його місце в розвитку культури нашого народу.