ІІ місце. Література 80-х: Культурологічна тематика й літературно-мистецькі алюзії, широкі асоціативні заглиблення, сприйняття культури як факту життя(Сітало Вікторія Євгенівна, ЗЗСО № 75)
- вірш з неримованим ненаголошеним рядком, перехідне явище між поезією
і прозою. У верлібрі спостерігаються певні ритмічні періоди, або такти, що
мають переважно змістове завершення. Верлібр характеризується насамперед
неперіодичними повтореннями різних компонентів — складів, стоп, наголосів,
слів, груп слів, фраз. Ритмічність вільного вірша може підкреслюватися й римою,
однак можна побачити й багато творів цього типу, де рядки не римуються. У
художній літературі верлібр поширився у добу середньовіччя, а пізніше — у
німецькій (Г.Гейне ) та бельгійській (Е.Верхарн) поезії й творчості французьких
символістів (П.Верлен, А.Рембо, Ш.Бодлер, С.Малларме та ін.). Видатним майстром
верлібру був У.Уїтмен (США). В Росії верлібром писали А.Фет, В.Брюсов, О.Блок,
А.Бєлий та ін. В українській літературі, що мала потужну верліброву основу в
фольклорі, верлібр почав розвиватися наприкінці XIX століття (І. Франко,
Л.Українка), активізувався у XX столітті (М. Семенко, М.Рильський, В. Поліщук,
В.Стус, В. Бобинський, Я. Савченко, Г. Шкурупій та ін.).