- сукупність літературних напрямів і течій, що сформувалися на початку XX ст., та яким притаманні нова суб’єктивно-індивідуалістська концепція людини та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним нормам мистецтва XIX ст. Визначальні риси модернізму: новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком); у творах затверджується перевага форми над змістом; заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці). Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва. Зразком модерністської літератури може бути творчість Ф.Кафки, Д.Джойса, М.Пруста, Р.М.Рільке, Г.Аполлінера, В. Хлєбникова, А. Бєлого, Л. Борхеса та ін. Представники українського модернізму кінця XIX – початку XX століття – Дніпрова Чайка, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь.