— спосіб двопланового художнього
зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під
конкретними художніми образами, які викликають відповідні асоціації з
характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи найяскравіші у
літературних байках і сатиричних творах. На алегорії ґрунтуються притчі,
апологи, параболи, які здавна використовувалися у релігійних проповідях,
полемічних творах, релігійній драмі. На відміну від символу, який буває
багатозначним, алегорія однозначно виражає суть явища чи предмета. Тому народні
казки про тварин не мають алегоричного змісту, бо в них відсутня двоплановість
зображення, персонажі мають характерні від природи риси (хитрість лисиці,
хижацтво вовка, вайлуватість ведмедя). Вони тільки моделюють поведінку,
взаємини людей (дружба, гостини, спільна праця тощо). Зовсім інше — літературні
казки чи сучасні "химерно-міфологічні", "химерно-притчеві"
твори: в них авторами свідомо закладена двоплановість.