— це вірш, який не має рими та поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспівною інтонацією. Як бачимо за визначенням, верлібр немов перебуває на межі між віршем і прозою, оскільки в ньому не зберігаються ознаки, характерні для традиційної віршованої мови: рима та розмір. Однак вірш ділиться на окремі рядки, наприкінці кожного з них відчутна пауза, а головне — такий поетичний твір виявляє певну ритміку. Цікаво, що вільний вірш був відомий ще до Вітмена — він бере свій початок у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи зрідка римованої народної поезі).

В українській літературі до верлібру зверталися Іван Франко, Михайль Семенко, Іван Драч, Василь Стус, Василь Голобородько й багато інших поетів.